Всюди чути слова про любов і кохання,
В словах тих – брехня і обман.
Якби вмів я хороші писати романи,
Для жінок написав би роман.
Щоб за кожну із них справжні лицарі в латах
По дорогах Європи летіли у бій,
Щоб у морі – червоні вітрила крилаті,
Щоб нічні серенади співалися їй.

Правду кажуть вони, що нам легше прожити,
Нап’ємся і нам все одно,
А у них – лиш робота, і кухня, і діти,
Й дурне мексиканське кіно,
Їм прекрасна любов тільки зрідка присниться,
А в житті та любов все якась не така,
Кожна з них із дитинства чекає на принца,
І знаходить собі пияка.

А тим часом ми все собі п'єм і гуляєм,
Продовжуєм далі співать,
Саме гірше, що ми дуже добре все знаєм,
А вони все це мовчки терплять,
І не так вже й багато жінкам нашим треба, –
Щось хороше почути у добрих словах,
Не потрібна їм зірка із самого неба,
Краще квітка маленька в руках.

Ох, як мало краси і романтики в нас,
Нехай хтось заперечить мені!
І, щоб серце твоє полонити хоч раз,
Я приїду на білім коні...