Ольга Попруженко

Жертвувати славою заради батьківщини

    Сьогодні нечасто доводиться зустріти людину, котра віддано працює на благо батьківщини. На нашому шляху трапився саме такий чоловік – Андрій Умрихін – полковник Українського Реєстрового Козацтва, тренер та майстер спорту із авіамодельного спорту. Нам пощастило з ним поспілкуватися.

–       Скільки часу ви займаєтесь авіамодельним спортом?

–       Уже 40 років. Коли мені було 5 років мій старший брат привів мене на авіамодельний гурток. (Ця секція була при школі, у якій я потім навчався.) Замість дитячого садочку, я ходив туди.

–       Нещодавно ви потрапили в Книгу рекордів України. В чому полягає ваше досягнення?

–       Нами було проведено  сходження на гору Говерла, яка є найвищою вершиною  в Україні. І там ми вперше в історії  здійснили  «Повітряний бій». А також  суть в тому, що на великій висоті є обмежена кількість кисню, тому двигуни мають ліміт в роботі під час максимальної швидкості кручення крил авіамоделі. Це 3200 обертів\хв. Щоб двигун довше працював необхідно додати певні хімічні речовини до пального. Завдяки практичним навичкам, знанням з хімії, фізики, аеродинаміки, мені вдалося вдосконалити пальне двигуна, зробити тривалішою його роботу, додаючи хімічні домішки власного виробництва.

–       Вам доводиться поєднувати і педагогічні навики, і спортивні у своїй роботі. Чи це не стомлює?

–       Робота не втомлює. Я змучився бути спортсменом, бо вже не ті фізичні властивості, що були раніше. В нашому спорті варто лише подумати, а тіло повинно все швидко та якісно зробити. Саме це не дає змоги постійно бути на висоті, бути чемпіоном. Крім того, є кому передавати свої вміння, знання. Є ті люди, які достойні бути новими чемпіонами.

–       У вас чимало досягнень. Чи не було пропозицій роботи закордоном?

–       Вікно в світ відчинене, та кожна країна має своїх чемпіонів. Деякий час я працював тренером у Польщі. Тобто пропозиція є, лише нема можливості. Якби не батьки, сім’я, родичі, то я вже давно працював би не в Україні. Однак не все ще в світі продається. В нас одна з найкращих шкіл повітряного бою. Думаю, що необхідно вивчити своїх, а не бігати по світу, мов таргани. Важливе місце посідає патріотизм і звичаї. Бо традиції та історія не вмирають. Європейці здавна вважають нас хорошими спеціалістами повітряного бою. Це ж про щось свідчить.

–       Щодо традицій, то як ви особисто їх популяризуєте?

–       Я є активним членом  Українського Реєстрового Козацтва, і допомагаю розвивати на Львівщині українські бойові мистецтва, беру участь у показових виступах, бо думаю, що лише таким чином можна привабити тих, кому це подобається. Коренем власне українських бойових мистецтв є Бойовий Гопак. Ще пропагуємо Рукопаш Гопак і  Хортинг.  Всі вони  відображають дух українського козацтва і поєднуються із сучасними бойовими елементами.

–       Чи задоволені ви своїми досягненнями?

–       Так , звісно. Я мрію, щоб мої діти мене перевершили, проте зараз ще не бачу в них особливого потягу до авіамоделювання. Та не буду випереджати події, бо на все свій час. До речі, моя донька  Кароліна (їй 10 років) отримала перше місце в обласних змаганнях із повітряного бою. Крім того, вона захоплюється співом, тож нехай робить те, що більше подобається. Я задоволений плодами своєї праці, це стосовно спорту. До того ж я маю можливість виховати нового чемпіона.

–       15 грудня у вас День народження, тому щиро вас вітаємо із 45-и  річчям , зичимо всього найкращого, міцного здоровя, щасливої долі, здійснення мрій! Дякуємо за розмову.