Козацтво – минуле, яке крізь сьогодення прямує в майбутнє

Часто сучасному суспільству не вистачає духовності, культури, моральності, патріотизму. Всі це усвідомлюють, та не знають, де знайти вихід із цієї ситуації. Насправді, не треба далеко ходити, бо нам пощастило поспілкуватися з лідером козацького руху на Львівщині, отаманом Львівського обласного козацького         товариства, генералом арміїВасилем Осиповичем Павлечком.

Що сформувало ваш світогляд?

Я народився та виріс у гірському районі Львівщини на Старосамбірщині у селі Головецько. Навколо Карпати, ліси, луки – все це формувало патріотичне, колоритне, власне українське мислення. Мої батьки були простими працьовитими селянами. Коли я  дивився у їхні щирі очі, то бачив мудрість і простоту.

Що євашою найбільшою родинною цінністю?

На сьогодні я відродив герб нашого роду. Раніше не доходили руки, та коли українці почали відновлювати свої сімейні дерева, то я також зацікавився тим питанням. Отже, за прізвищем матері, Грисяки – це особливий рід. Дід 1901 року виїхав в Америку там він працював на шахті , а бабусю залишив тут, за умови, що повернеться. Так і трапилося. За 12 років повернувся і забрав її з собою. У США народилася моя мама. За кордоном вона ходила до школи два роки. Крім неї народилися ще її сестри. Згодом дідусь вирішує відвідати Україну, проте з часом він хотів повернутися на заробітки. За цей час на батьківщині відбулося багато суспільно-політичних подій. Тому повернутися в США вже  не було можливості. Він був у розпачі, але виходу не було. Дідусь побудував хату, купив коней, поле і почав працювати на землі. Саме це я вважаю початком свого роду. Варто зазначити, щокозаки-реєстровці також цікавляться історіями своїх предків,відновлюють родові герби, за допомогою спеціалістів досліджують власне походження та місце своїх предків в історії. Такі вимоги можна внести в статут нашого козацького товариства.  Вважаю, що саме зараз ми повинні це робити, бо що ж ми зможемо залишити своїм онукам і правнукам?

Якщо поглянути ближче на походження мого прізвища, то його корінь походить від «Павло» і датується XVIIстоліттям. Тоді козацький полковник Йосип Павлечко був у війську Богдана Хмельницького. Достовірно невідомо, яке коріння нас поєднує, однак саме це слугувало підґрунтям для створення герба моєї родини. Власне, герб припав мені до душі. Розробником герба є Анатолій Феньов. Він доклав багато зусиль – я вдячний йому за таку роботу. Думаю, що цей герб буде прикрашати мій маєток. Адже я намагався реалізувати Божі заповіти, тобто виростити дітей, посадити дерево та збудувати будинок. На щастя, мені це все вдалося втілити в життя, бо маю двох синів. Старший юрист та економіст, а молодший – офіцер Служби Безпеки України. Маю п’ятеро внуків.

Як сім’я ставиться до вашої громадської діяльності?

Дружина морально підтримує мене. Старший син – полковник УРК, вступив в організацію на початкових стадіях, а молодший син пишається моєю роботою. Онуки – пропагують козацтво у школі. Олекса, старший онук,з молодшими сестричками виконують на сопілці українські пісні. Вони є лауреатами всеукраїнських конкурсів.

Яким був ваш шлях становлення у суспільстві?

Я, як і більшість гірських хлопчаків, спершу навчався у школі, потім була армія, згодом здобував освіту у Львівському національному університеті імені І. Франка на юридичному факультеті вечірнього відділення. Паралельно я працював і навчався. З часом мене зацікавила профспілкова діяльність і там я активно виявляв свої вміння і навики. У цій організації  був головою об’єднаного комітету профспілки будівельників. Пізніше мені запропонували очолити об’єднаний профком «Облрембудтресту». Потім був директором та головою правління ВАТ «Комунпостач» та голою правління ВАТ «Львівоблплодоовоч». Мені довелося пройти шлях від менеджера до директора. Я вдячний долі за це, бо за цей час набув багато професійного та життєвого досвіду та заслужив повагу від колег.

Як ви потрапили в УРК?

Завжди мав бажання працювати з людьми, провадити громадську діяльність. Коли мені розповіли про Українське Реєстрове Козацтво, тоді я одразу зрозумів, що нам потрібно це розвивати, а особливо на Львівщині. Саме тоді я розпочав свою громадську діяльність. Спершу я був начальником штабу, мені це вдалося. Потім ми з колегами почали активно формувати козацькі осередки. Найважливішим нашим завданням у той час була популяризація нашої організації. Ми намагалися бути ближче до людей, тому на свято Покрови Діви Марії провели величний захід у Львові. Там львів’яни, мабуть, вперше почули, що у Галичині відроджується щось патріотичне. В рамках святкувань ми прийняли у лави нових козаків. Потім відбулися народні гуляння в парку Богдана Хмельницького. З часом ця форма проведення козацького свята стала традиційною. Це також було стартом формування львівського козацького товариства.

Що допомогло вам знайти лідерів для формування осередків?

Це непростий процес, який вимагає часу та зусиль. Перш за все ми шукали лідерів в органах влади, серед громадськості та політичних діячів. Це нікому не було байдуже, бо це наше  рідне та близьке. Вірю, що козацька спадщина відродить загальнонаціональну ідею істинної незалежності. Адже духовність і патріотизм – це наш головний слоган. На Львівщині 14 громадських організацій і створили 2роки тому координаційну козацьку раду. Головою обрали Володимира Пилата. Не менш важливим є ставропігійське козацтво, отаманом якого є Ярослав Кміть.

Для декого було незрозумілим те, чому ми присвоювали собі чини, наприклад генерали чи майори, та чіпляли ордени на свої мундири. Але ж я по житті генерал, бо в житті досягнув такого. Ми брали активну участь у різних козацьких заходах по всій Україні від Донецька та Криму до Тернополя та Івано-Франківська. І найважливіше, що ми розуміли один одного, розуміли наше призначення і вагу в суспільстві.

Що вважаєте найбільшими здобутками організації?

Особливо запам’яталася поїздка на острів Хортицю, де ми влаштували великий козацький форум, а я вручав тогочасному Президенту України Вікторові Ющенку картину, бо ми обрали його гетьманом.Крім того козаки брали участь у громадському житті. Щорічно у Кульчицях проводимо фестиваль. Ми зібрали власні кошти та збудували там пам’ятник Івану Виговському, організували величне відкриття. На форумах ми зустрічаємося з козаками зі всієї України і знаходимо спільну мову, бо розуміємо, що всі маємо спільну мету – об’єднання.

Всі організації говорять за проукраїнську ідею, але говорити замало. Крім того ми долучаємо молодь. Це непросто, бо недостатнє фінансування і є чимало інших проблем. Ми активно працюємо в школах доносимо свої ідеї до дітей. Віримо, що козаки – це люди витривалі і вам вистачить сили досягати висот і надалі.

    Напередодні Великодня зичу всім братам-козакам та українцям веселих  та світлих свят, Божого благословення та очищення наших душ.

Дякуємо за розмову. Всього найкращого!

Інтерв’ю відбувалось за участю:

Ректора Університету «Львівський Ставропігіон» Верховного отамана - Ярослава Кміт,

підполковника УРК Романа Колодія та берегині Олі Попруженко

Редакція та оформлення - Оля Попруженко